Кольори Шевченкової долі сценарій виховного заходу (9 клас)

Кольори Шевченкової долі

сценарій виховного заходу (9 клас)

1. Великий Кобзарю!Так, ти живеш і в наші дні,Ти з нами в праці і борні,Ти з нами йдеш до сонця сходу,Ти правди й вольності пророк,Приймаєш росяний вінокІз рук вкраїнського народу.2. Поет живе. Ми слухаєм його:Ми чуєм заповіт його священний –Учитися, кохати край стражденний,І не цуратись рідного, свого:І всі ми, скільки є, в душі своїйКлялись тих дум не зраджувати зроду.І справдимо ми заповіт святий,-Поет живе в серцях свого народу!...Фільм про життя Т. Шевченка.І ведучий: Розпочинаємо літературно-музичну композицію «Кольори Шевченкової
                   долі»,  присвячену пам’яті Тараса Григоровича Шевченка.Читець 1  У розкриллі землі і заобрійних трас
                   Височіє над світом Шевченко Тарас.Читець 2   Молодий і красивий – українське лице,
                  Віє цвітом калини, Дніпром, вітерцем.Читець 3  Він іде по землі – гине пан, гине цар,
                  І гримить громозвуко на планеті Кобзар.Читець 4   Він зорею сіяє в прийдешнім віку,
                  Сходить хлібом духовним на яр-рушнику.ІІ ведуча: Чим є рушник у житті українців? Це чудовий оберіг від лиха, горя, це символ благословення батька-матері. Вишитий червоно-чорними, або світлими і темними нитками, він уособлює сумні і радісні моменти людського життя.І ведучий: Сьогодні ми будемо вишивати на цьому білому рушникові життя і долю нашого великого поета Т.Г.Шевченка.ІІ ведуча:    9 березня 1814 рокуВ похилій хаті край села,Над ставом чистим і прозоримЖиття Тарасику далаКріпачка-мати, вбита горем.
Інсценізація(Виходить малий Тарас і його мати)Мати: Як гірко, як нестерпно жаль,
Що долі нам нема з тоою!Ми вбогі, змучені раби,Не маєм радісної дниниНам вік доводиться робить,Не розгинать своєї спиниПромовиш слово – і нагайНад головою люто свище.І так усюди – з краю в крайЛютує панство ненависнеРосте неправда на земліЗгорьованій, сльозами змитій,О любі діточки малі,Одні залишитесь на світі!Ну хто замінить вам мене,Мої ви квіти нещасливі,Коли бездольна смерть зітнеМене на довгій панській ниві?(Тарас дивиться на хату)Тарас: У тій хатині, у раю,
Я бачив пекло... Там неволя,Робота тяжкая, ніколиІ помолитись не дають.(Дивиться на матір і обнімає її )Тарас: Там матір добрую моюЩе молодою - у могилуНужда та праця положилаТам батько, плачучи з дітьми(А ми малі були і голі);Не витерпів лихої долі,Умер на панщині!.. А миРозлізлися межи людьмиМов мишенята.
(Тарас і мати, плачучи, виходять)І ведучий: Яким же кольором вишиємо перші стібки на життєвому рушнику Шевченка? Гірко, але дитинство Тараса вздовж і впоперек пронизане чорними візерунками смутку сирітського: у дев’ять літ залишився без матері, зазнав тяжких знущань лихої мачухи, а на одинадцятому році втратив батька.
ІІ ведуча: А були в дитинстві Тараса і радісні, світлі дні. Любов сестри Катерини до малого хлопчика, його подорож до стовпів, що підтримують небо, захоплюючі розповіді діда Івана про Коліївщину і щира, вірна дружба Тараса та Оксани Коваленко.Червоними візерунками доповнюємо рушник.
Інсценізація(Виходять малі Тарас та Оксана)Тарас: Ми вкупочці колись росли,Маленькими собі любились.
Оксана:А матері на нас дивилисьТа говорили, що колисьОдружимо їх. Не вгадали.
Тарас:Старі зарані повмирали,А ми малими розійшлисьТа вже не сходились ніколи.(Обоє виходять)
І ведучий: До всього цікавий, допитливий, він змалку виявив неабияку пристрасть до малювання. Пан вважав його своїм і міг робити з ним, що захоче: бити, примушувати виконувати тяжку роботу, продавати, міняти на собак.
Читець 5 ...Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось...Запекло, почервонілоІ рай запалило.Мов прокинувся, дивлюся:Село почорніло,Боже небо голубеєІ те помарніло.Поглянув я на ягнята –Не мої ягнята!Обернувся я на хати –Нема в мене хати!Не дав мені Бог нічого!..І хлинули сльози,Тяжкі сльози!..ІІ ведуча: Додамо чорну смужку  на рушник Шевченкового життя.
І ведучий: Проте дні, проведені в управителя Яна Димовського, були просякнуті світлом. Той допомагав йому пізнати світ, не забороняв малювати і навіть познайомив з художником-аматором Павлоцьким. Шевченко завжди з вдячністю згадував добродійника. Тож прикрасимо рушник ще кількома червоними візерунками.ІІ ведуча: У 1829 р. “як козачок” пана Енгельгарда Тарас виїхав до м.Вільно (Вільнюс). У 1831 р. прибув до Петербурга, де поміщик віддав його працювати до майстерні живописця В.Ширяєва.«Дивне, однак, це всемогутнє покликання. Я добре знав, що живопис – моя майбутня професія, мій хліб насущний. І замість того, щоб вивчати її глибини та ще під керівництвом такого вчителя, яким був безсмертний Брюллов, я складав вірші, за які я не мав ані гроша, які, врешті, позбавили мене волі і які, незважаючи на всемогутню нелюдську заборону, я все-таки потихеньку кропаю.»Щоденник, 1 липня 1857Р.Поезія і живопис… Дві великі сили. Дві одвічні грані божественного перевтілення людської душі. В них – сонце і темінь, любов і ненависть, небесне і земне.         В історії світової культури Тарас Шевченко посідає особливе місце. Природа щедро наділила кріпацького сина не лише талантом художника, а й поетичним генієм.І ведучий: Як жилося Тарасові у Петербурзі? Які настрої переважають у його житті в цей час? Це були радісні роки: зустріч у літньому саду з Сошенком, знайомство з Глінкою, Брюловим, Жуковським, Григоровичем, Венеціановим,  викуп 1838 року з кріпацтва, навчання в академії мистецтв, опіка самого Брюлова, поява у 1840 р. “Кобзаря”.
«Ця маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українськім письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову»Іван ФранкоІІ ведуча: Тож доповнимо вишивку червоними візерунками. У перший “Кобзар” Шевченка увійшло вісім поетичних творів.
І ведучий: Але незважаючи на радісні події в петербурзький період життя, думи поета про Україну “стають на папері сумними рядами”.Рівночасно з музою малярства подружилася з бідним учнем майстра Ширеєва також муза поезії. Як студент академії він часто відкладав пензлі і палітру набік і хапав перо, щоб кидати на папір мелодійні пісні, котрі співала його душа.Іван ФранкоЗвучить пісня “Думи мої, думи мої”ІІ ведуча: життя на чужині гнітило поета. І ось настав 1843 рік, коли Шевченко після довгої розлуки відвідав Україну. І що ж він бачить на рідній землі?Читець 6.      Звучить вірш “І виріс я на чужині”.І виріс я на чужині,
І сивію в чужому краї:То одинокому меніЗдається — кращого немаєНічого в Бога, як ДніпроТа наша славная країна...Аж бачу, там тілько добро,Де нас нема. В лиху годинуЯкось недавно довелосьМені заїхать в Україну,У те найкращеє село...У те, де мати повивалаМене малого і вночіНа свічку Богу заробляла;Поклони тяжкії б’ючи,Пречистій ставила, молила,Щоб доля добрая любилаЇї дитину... Добре, мамо,Що ти зарані спать лягла,А то б ти Бога проклялаЗа мій талан.Аж страх поганоУ тім хорошому селі.Чорніше чорної земліБлукають люди, повсихалиСади зелені, погнилиБіленькі хати, повалялись,Стави бур’яном поросли.Село неначе погоріло,Неначе люде подуріли,Німі на панщину ідутьІ діточок своїх ведуть!..І я, заплакавши, назадПоїхав знову на чужину.І не в однім отім селі,А скрізь на славній УкраїніЛюдей у ярма запряглиПани лукаві... Гинуть! Гинуть!У ярмах лицарські сини,А препоганії паниЖидам, братам своїм хорошим,Остатні продають штани...Погано дуже, страх погано!В оцій пустині пропадать.А ще поганше на Украйні Дивитись, плакать — і мовчать!А як не бачиш того лиха,То скрізь здається любо, тихо,І на Україні добро.Меж горами старий Дніпро,Неначе в молоці дитина,Красується, любуєтьсяНа всю Україну.А понад ним зеленіютьШирокії села,А у селах у веселихІ люде веселі.Воно б, може, так і сталось,Якби не осталосьСліду панського в Украйні.Кладеться чорний візерунок на рушник.І ведучий: Друга поїздка в Україну відбулася 1845р. Закінчивши Академію мистецтв, Тарас повертається в Україну для постійного проживання. Працює в Київській тимчасовій комісії з упорядкування старовинних актів. У цей надзвичайно плідний для творчості, просто таки вибуховий рік з’являються безсмертні твори Шевченка “Єретик”, “Сон”, “Кавказ”, “І мертвим, і живим”, “Невільник”, “Великий льох”, “Наймичка”, “Холодний яр”, “Три літа”.ІІ ведуча: Шевченко багато їздив по Україні, часто зустрічався з селянами і скрізь бачив нестерпні муки свого поневоленого народу, бідну сирітську долю.
Звучить уривок з поеми “Сон”... Душе моя, Чого ти сумуєш? Душе моя убогая, Чого марне плачеш, Чого тобі шкода? хіба ти не бачиш, Хіба ти не чуєш людського плачу? То глянь, подивися; а я полечу Високо, високо за синії хмари; Немає там власті, немає там кари, Там сміху людського і плачу не чуть. Он глянь,— у тім раї, що ти покидаєш, Латану свитину з каліки знімають, З шкурою знімають, бо нічим обуть Княжат недорослих; а он розпинають Вдову за подушне, а сина кують, Єдиного сина, єдину дитину, Єдину надію! в військо оддають! Бо його, бач, трохи! а онде під тином Опухла дитина, голоднеє мре, А мати пшеницю на панщині жне. Додаємо чорну смужку до рушника.І ведучий: у 1847 році Шевченка заслано в солдати в Оренбурзький корпус. Почалася довга розлука з рідним краєм. Тяжка солдатська служба, постійний нагляд, заборона писати і малювати, страждання, болюча туга за рідною Україною, хвороба... Але поет не просить помилування, з-під його пера з’являються рядки “Караюсь, мучусь, але не каюсь”. Він пише і малює, незважаючи на “височайшу” заборону. Але йому нестерпно тяжко.ЧитецьКобзар співав в пустелі Косаралу,У казематах батюшки-царя.Кайдани, шаленіючи, бряжчали,Щоб заглушити пісню Кобзаря.А пісня наростала у засланні.А пісня грати розбивала вщент.Правдивій пісні передзвін кайданів –То тільки звичний акомпанемент.
ІІ ведуча: І щоб загасити тугу, поет думками лине на Україну. Сум, тривога, туга гнітять душу поета.Кладуться чорні візерунки на рушник.Звучить пісня “Зоре моя вечірняя”І ведучий: Упродовж усього свідомого життя горіла і спопеляла Шевченка єдина, гаряча, вірна й незрадлива любов до своєї знедоленої України і її народу. Вона – в кожному рядку його поезії.Читець 7Поезія “Мені однаково”Мені однаково, чи будуЯ  жить в Україні, чи ні.Чи хто згадає, чи забудеМене в снігу на чужині —Однаковісінько мені.В неволі виріс між чужими,І, неоплаканий своїми,В неволі, плачучи, умру,І все з собою заберу —Малого сліду не покинуНа нашій славній Україні,На нашій — не своїй землі.I не пом'яне батько з сином,Не скаже синові: — Молись.Молися, сину: за ВкраїнуЙого замучили колись. —Мені однаково, чи будеТой син молитися, чи ні...Та не однаково мені,Як Україну злії людиПрисплять, лукаві, і в огніЇї, окраденую, збудять...Ох, не однаково мені.
ІІ ведуча: Співець-патріот, мученик, загнанець мріє ще повернутися на кохану Україну, подивитись на її зелені лани, вилити там своє горе
Може, ще я подивлюсяНа мою Україну...Може, ще я поділюсяСловами-сльозамиЗ дібровами зеленими,І темними лугами!І ведучий: але не судилося Шевченкові побачити свій рідний край вільним. За десять днів до смерті він написав останні рядки:
Чи не покинуть нам, небого.Моя сусідонько убога,Вірші нікчемні віршуватьТа заходиться рихтуватьВози в далекую дорогу,На той світ, друже мій, до БогаПочимчикуєм спочивать...ІІ ведуча: Смерть Шевченка була тяжкою втратою для України. 12 березня 1861 року відбувся похорон поета в Петербурзі на Смоленському кладовищі.
Звучить пісня “Лелеченьки”Кладеться траурний вінок на рушник.
І ведучий: Трапилося те, чого боявся Тарас. Чужа земля прийняла його тіло. Будучи в 1845 році в Україні, молодий Шевченко заповідав.
Як умру, то поховайтеМене на могилі,Серед степу широкого,На вкраїні милій...І ведучий: І друзі виконали заповіт поета.ІІ ведуча: Закінчилося життя нашого генія і почалися безсмертя, слава і вічна пам’ять, які пронесуть у своїх серцях земляки поета в Україні та за її межами. Тож позначимо на рушникові червоним кольором всенародну любов і вдячність Тарасу.Поезія «Молитва» Дмитра Павличка1.В дні перемог і в дні поразок,Щасливі дні і в дні сумніІду з дитинства до Тараса,Несу думки свої земні.2.Іду крізь свята, і крізь будні,Крізь глум юрби, і суєту,Ні, не в минуле, а в майбутнєДо Тебе, я, Тарасе, йду.3.Крізь вітер злий карбую крокиІ чую серцем кожну мить,“Реве та стогне Дніпр широкий”,Щоб розбудити всіх, хто спить.4.Ой червона ружа на чолі століть,Ой крута та круча, де Тарас стоїть.Ой крута та круча, де стоїть Тарас,І крізь роки кличе, кличе, кличе нас.5.Коли в душі моїй тривога,Коли в душі пекельний щем,Іду до нього – до живого –У Всесвіт віршів і поем.6.Я не один іду до нього –Ідуть до нього тисячі,Наче грішники – до Бога,Свої печалі несучи.7.І доки в римах “Заповіту”Бентежить кожне слово нас,Той рух до сонця не спинити,Бо зветься сонце те – Тарас.8.Ой червона ружа на чолі століть,Ой крута та круча, де Тарас стоїть.Ой крута та круча, де стоїть Тарас,І крізь роки кличе, кличе, кличе нас.
Усі присутні виконують « Заповіт».