Про автора

Поцілуйко Людмила Петрівна

Вчитель української

мови та літератури

Золочівської ЗОШ І-ІІІст. №2 ім.М.Шашкевича

кваліфікаційна категорія

“спеціаліст вищої категорії”

стаж педагогічної роботи 20 років

Проблема, над якою працюю :

"Формування патріотичної свідомості учнів на уроках української мови та літератури"

Особистісний та педагогічний портрет

Хто живе ні для кого, той і не живе заради себе.

Анней Сенека

Бог благословив мене народитися в працьовитій українській родині, де шанують звичаї і традиції нашого краю, народу і церкви. Змалку батьки вчили мене жити за Божими Заповідями, прищеплювали моральні чесноти.

         У шкільні роки, завдячуючи своїм наставникам, я обрала свою майбутню професію – вчителя. Саме тому вступила до Бродівського педагогічного училища. Про цей період життя у мене найкращі спогади: цікаві лекції, перші відкриті уроки,безцінні поради та настанови наших учителів-методистів, виснажливі репетиції драмгуртка, незабутні овації під час вистав, постановок і просто безтурботне студентське життя… Важливий вплив на формування моєї особистості мав викладацький склад училища. Своїми базовими знаннями з методики викладання, психології, педагогічного такту я завдячую їм. Це справжні педагоги, майстри своєї справи. Вони зуміли закласти в мені фундамент, на якому я до сьогодні будую в собі вчителя. В училищі я здобула спеціальність учителя початкових класів та музики. Своє навчання продовжила на філологічному факультеті  Волинського державного університету ім. Лесі Українки, де суттєво збагатила свої знання з лінгвістики, літературної критики, історії літератури та здобула спеціальність викладача української мови та літератури.

         Згодом створила сім’ю. Разом із чоловіком виховуємо двох дітей. Вісімнадцятирічна дочка є студенткою філологічного факультету (англійська мова), а п’ятирічний син готується стати школярем. Упродовж двадцяти років намагаюся поєднувати в собі роль мами, дружини, дочки і вчителя. Моя сім’я завжди мене розуміє і підтримує.

         Свою педагогічну діяльність я почала вчителем початкових класів у невеликій малокомплектній сільській школі, де моїми учнями були четверо хлопчиків-першокласників та шестеро третьокласників. Тут я пройшла так звану «школу молодого бійця»: працювала у півтори зміни, щоб навчання навіть тих декількох учнів було якісним, намагалася вкласти всю свою душу, знання, уміння у своїх вихованців. До сьогоднішнього дня пам’ятаю  чотири пари допитливих оченят своїх першокласників, котрі стимулювали мене до самовдосконалення,  постійного пошуку, самоосвіти. Так я ставала педагогом. Адже всім відома істина: «Учитель доти залишається вчителем, доки вчиться сам».

         Продовжую свою педагогічну працю у Золочівській ЗОШ І-ІІІст. №2 ім.М.Шашкевича. У цій школі я опинилася у вирі педагогічної, позашкільної та громадської діяльності. Упродовж п’ятнадцяти років я викладаю українську мову та літературу у різних класах, у тому числі філологічного профілю. Горджуся своїми випускниками. Багатьом особистим досягненням завдячую колегам-словесникам, котрі завжди щиро дають мудру пораду, діляться досвідом, допомагають. Я постійно намагаюся вдосконалювати свої педагогічні вміння: застосовую інноваційні методи та прийоми навчання, інформаційно-комунікативні, мультимедійні технології. Усім темам надаю прикладного значення, у старших класах завдання адаптовую до програм і вимог ЗНО. Докладаю зусиль, щоб навчання було цікавим, форми роботи різноманітними та ефективними. Основний акцент у своїй роботі ставлю на едукацію як компонент освіти у його триєдності – навчання, розвитку, виховання, інтерпретуючи це в індивідуальному плані: навчаю виховуючи, виховую  навчаючи, і саме тим сприяю розвитку дитини.

         Близько десяти років керую роботою шкільного музею «Шашкевич і Золочівщина». Займаюся пошуковою діяльністю, разом із школярами-екскурсоводами підтримую зв’язки з нащадками М.Шашкевича з м.Чикаго.

         Люблю читати. Захоплююся творчістю Ліни Костенко, цікавлюся сучасною українською літературою. Зокрема великий вплив на мене мають твори Василя Шкляра, а літературні шедеври Мирослава Дочинця стають дороговказом у моєму особистому та педагогічному житті. У його збірці «Місячна роса» я взяла для себе неоціненні афоризми: «Якщо не набуваєш нових знань, то втрачаєш і ті, що мав», «…залишимо по собі слабенькі відблиски душі в інших душах», «Майбутнє не страшне, якщо не втрачена віра в самого себе» та інші. Із скарбів світової літератури найбільше захоплююся творчістю Бруно Ферреро, Піно Пелегріно, Браяна Кавано, де знаходжу до банальності прості відповіді на найскладніші життєві питання.

         Я добре усвідомлюю, що жінка підтримує три кути дому, дружина є берегинею родинного вогнища, мама – перша порадниця і допомога дітям, а вчитель, виховуючи молодь, стає творцем народу і держави. У наших руках майбутнє України.  

                                            Учитель творить людину

  В.Сухомлинський

Опис досвіду роботи

Люби своє рідне, українське, і будеш

 щасливий у цьому світі і благословенний у Бога!

Іван Огієнко

Розбудова незалежної Української держави не можлива без оновленої національної освіти, розробки прогресивних технологій, гуманізації, диференціації та інтеграції навчання, науково обґрунтованої системи патріотичного виховання засобами художнього слова майбутніх громадян ХХІ століття.

Патріотизм покликаний дати новий імпульс духовному оздоровленню народу, формуванню в Україні громадянської свідомості, моральної, правової культури особистості, розквіт національної самосвідомості і ґрунтується на визнанні пріоритету прав людини. Він сьогодні є нагальною потребою і держави, якій необхідно, щоб усі діти стали національно свідомими громадянами – патріотами, здатними забезпечити країні гідне місце в цивілізованому світі, і особистості, яка своєю діяльнісною любов’ю до Батьківщини прагне досягти взаємності з метою створення умов для вільного саморозвитку і збереження індивідуальності, і суспільства, яке зацікавлене в тому, щоб саморозвиток особистості, становлення її патріотичної самосвідомості здійснювалися на моральній основі.

Проблема патріотичного виховання в школі на сучасному етапі становлення державності України є надзвичайно актуальною. Оскільки патріотизм набуває нині особливого значення, виникає гостра потреба у розробці уроків патріотичного виховання, які б визначали стратегії цілеспрямованого та ефективного процесу розвитку суб’єкта громадянського суспільства, громадянина – патріота України.

В. Сухомлинський стверджував, що за маленькою шкільною партою твориться народ. А творять його найперше вчителі української мови та літератури, «наставники думки, волі, духу людини», бо наука рідної мови, літератури – наука про найголовніше: про Україну, рідну землю, її силу й красу, її минуле й майбутнє. Основною ідеєю досвіду є методичні рекомендації щодо проведення уроків української словесності та літератури, на яких одним із завдань є формування патріотичної свідомості учня.

Мета формування патріотизму конкретизується через систему таких завдань:

- розкрити психолого-педагогічні аспекти формування патріотизму учнів  у процесі вивчення української  мови та літератури (аналіз витоків українського патріотизму);

- вивчити стан досліджуваної проблеми в літературознавчих науках та шкільній практиці;

- узагальнити передовий досвід учителів української літератури з теми дослідження;

- теоретично обґрунтувати принципи, методи і прийоми роботи на уроках української літератури з питань формування патріотизму в процесі вивчення фольклору, творів художньої літератури;

- створити науково обґрунтовану систему роботи з питань формування патріотизму учнів засобами літератури, експериментально перевірити її ефективність;

- утвердити у свідомості і почуттях особистості патріотичні цінності, переконання і повагу до культурного та історичного минулого України;

- сприяти формуванню етнічної та національної самосвідомості, любові до рідної землі, держави, родини, народу; визнання духовної єдності населення всіх регіонів України, спільності його культурної спадщини та майбутнього;

- формувати толерантне ставлення до інших народів, культур і традицій;

- формувати мовленнєву культуру, оволодіння і застосування української мови, сприйняття її як духовного коду нації;

- спонукати зростаюче покоління до активної протидії аморальності, правопорушенням, шовінізму, фашизму.

Багатогранні аспекти формування патріотизму особистості знайшли своє відображення у працях педагогів Х.Алчевської, Г.Ващенка, О.Духновича, О.Захаренка, І.Огієнка, Й.Г. Песталоцці, С.Русової, К.Ушинського, Я.Чепіги, які велику увагу приділяли вихованню любові до своєї землі, рідної мови, формуванню національної самосвідомості, поваги до історичного минулого. А.Макаренко, В.Сухомлинський радили прищеплювати учнівській молоді високі почуття вірності й відданості Батьківщині, пошани до її народу. Письменники, історики, філософи та літературознавці М.Бердяєв, М.Грушевський, С.Єфремов, І.Огієнко, Г.Сковорода, І.Франко, Д.Чижевський визначали основні складники патріотизму свідомого українця; методисти Т.Бугайко, В.Водовозов, В.Острогорський, В.Стоюнін, М.Рибникова розробляли шляхи формування патріотичних почуттів, переконань засобами художнього слова.

Психологічні засади патріотичного виховання досліджували Б.Ананьєв, П.Блонський, Л.Виготський, Г.Костюк, О.Леонтьєв, О.Петровський, І.Синиця, П.Якобсон. У сучасній педагогічній науці окремі аспекти формування патріотизму розробляють О.Бандура, Н.Волошина, А.Капська, В.Неділько, Є.Пасічник, Б.Степанишин.

У вітчизняній педагогічній науці у XVII столітті поняття патріотизму окреслював у сукупності з моральними якостями великий український мислитель Г. Сковорода, - у «Байках Харківських», у притчі «Вдячний Еродій» та чисельних своїх листах. При цьому він виходив з розуміння, що патріотизм знаходиться в одному ряду з такими значущими моральними якостями, як благородство, скромність, поміркованість, працьовитість, доброзичливість. Серед складових патріотизму він виділяв, перш за все, любов до народу, до Батьківщини, людську гідність, гордість тощо.

Метою виховання, за Сковородою, є підготовка дітей до «спорідненої праці». Тому у «Вдячному Еродії» він ставить поряд із вищезазначеною проблемою і розвиток «вдячного серця»: «Благодарность же єсть твердь й здравіє сердца». Однією з ознак такого серця є любов до Великої Русі, здатність чесно і вірно служити їй. Учений визначив основний напрямок патріотизму – це, насамперед, культивування почуттів, виховання у дітей  поваги до батьків, самого народу. Оскільки, за Сковородою, звичка (як компонент умінь) «не в знании живет, но – в делании», тому природно, що таке формування, за цим ученим, має поєднуватися з навчанням, фізичним розвитком. А визначальним напрямком у цьому зв’язку вчений, прямуючи за Сократом («Пізнай самого себе»), виокремив самонавчання та самовиховання. Я поділяю думки Г.Сковороди і вважаю своїм найважливішим завданням не просто дати учням знання, а сформувати в них такий моральний стержень, щоб увесь потенціал вони спрямували в позитивне русло на користь народу та держави.

Уперше в зарубіжній педагогіці теоретичні й методичні засади патріотизму дітей і молоді та напрями його формування окреслив великий чеський педагог Я. Коменський. Він вводить до наукового обігу поняття «Школа рідної мови», а також – «Азбука моральних умінь».  Формування патріотизму, на думку Я.Коменського, має ґрунтуватися на ідеї народності, яка включає вимоги навчання рідною мовою, виховання людяності, гуманності, прагнення володіти та послуговуватися рідною мовою, сформувати таку людину, яка вище за все ставить благополуччя своєї Батьківщини і готова пожертвувати собою заради її свободи і незалежності.

Німецький педагог Й.Ф. Гербарт вважав, що формування патріотизму як елементу моральності, має ґрунтуватися на ідеї внутрішньої свободи, ідеї вдосконалення, приязні, добра і справедливості.

Його думки знаходять своє продовження у працях Дістервега. За цим ученим, формування патріотизму вимагає від педагога досконалого знання психологічних законів розвитку дитини і складається з пробудження задатків виховання і стимулювання їх розвитку. Виховання любові до всього людства, до свого народу, на думку А. Дістервега, має бути головним завданням школи і сім’ї. А основним засобом виховання патріотизму він вважав рідну мову, обґрунтовуючи це тим, що «з принципу: виховуй, як велить природа, виходить другий принцип: виховуючи, використовуй рідну мову».

Мета патріотичного виховання, за К.Ушинським, базується передовсім на національному підґрунті. «Незважаючи на схожість педагогічних форм усіх європейських народів, у кожного з них своя особлива національна система виховання, своя особлива мета і свої особливі засоби досягнення цієї мети». Основним засобом патріотичного виховання у такий спосіб виступає рідна мова, яку вчений у статті «Рідне слово» називав «найбільшим народним наставником», «Великим народним педагогом». «У мові, - писав він, - одухотворяється весь народ і вся його Батьківщина. Мова є найважливіший, найдорожчий і найміцніший зв'язок, що з’єднує віджилі, живущі й майбутні покоління народу в одне велике історично живе ціле».

 Аналіз літературознавчої та методичної літератури показав, що більшість авторів розглядають проблему патріотичного виховання учнів в контексті національного, прагнуть виховати творчо мислячу людину, патріота України, сповненого пошани до материзни, до одвічних загальнолюдських високоморальних чеснот.

Провідну ідею передового педагогічного досвіду та її складових намагаюся реалізувати своєю діяльністю, що є результатом творчого пошуку, несе в собі елементи новизни. Усі дії спрямовую на вирішення актуальних завдань навчання і виховання, намагаюся забезпечити стійку ефективність навчально-виховного процесу як у межах існуючих форм роботи, так і на основі удосконалення. Успішно застосовую урок як основну традиційну  форму роботи, виховні заходи, екскурсії, подорожі. Урізноманітнюю навчально-виховний процес нестандартними формами та видами роботи: проводжу бінарні та музейні уроки, віртуальні екскурсії, літературно-музичні салони, літературні погляди, вистави, інсценізації, літературні та мовознавчі  КВК.

Сучасна методична література пропонує безліч інновацій щодо організації навчально-виховного процесу, які можна «побачити по-своєму», творчо та ефективно застосовувати у власній діяльності. Інноваційні технології, інтерактивні методи навчання є одним із найефективніших засобів формування патріотичної свідомості. Працюючи над цією проблемою, я ефективно використовую такі інтерактивні технології: «Мікрофон», «Мозковий штурм», «Займи позицію», «Незакінчене речення», метод «Прес», «Коло ідей», «Гронування», «Асоціативний кущ», кооперативне навчання.

  Зокрема,інтерактивну технологію «Мікрофон» застосовую на етапі мотивації навчальної діяльності, а також під час підсумку уроку:

-На уроці я дізнався про…

- На уроці цікавим було…

- Найскладнішим виявилося…

-Ще варто попрацювати над…

Використовую різні прийоми випереджувального навчання. Так на уроці української літератури у 6 класі, вивчаючи гімн «Ще не вмерла України», учні заздалегідь готували інформацію про авторів пісні П.Чубинського та М.Вербицького, про історію написання твору.

Активно застосовую технології кооперативного навчання. При цьому ніколи не вживаю слова «розподілитись» у групи, а лише «об’єднатися”, бо з об’єднаних учнів виростають дорослі, здатні об’єднуватися і працювати разом, виростає об’єднана країна, держава, нація. Саме це є основною метою моєї діяльності при вивченні будь-якої теми. На підсумковому уроці по темі «Числівник» учні, працюючи в групах, продемонстрували, окрім знань  правильно вживати відмінкові форми числівників, грамотно називати дату, час, ще й уміння толерантно виправляти помилки, давати свої рекомендації, пропозиції. Ця, здавалось би, зовсім мовознавча тема безпосередньо  стосується проблеми, над якою я працюю, адже питання нормативного вживання числівникових форм є болючим у сучасному мовознавстві. Учні вирішують проблему «Антисуржик», мають почуття гордості за свою мову. Сучасний український письменник Юрко Покальчук писав: «Суржик – це національна зрада. Мова – це теж Батьківщина».

Інтерактивну вправу метод «Прес» застосовую, якщо учням потрібно довести, обґрунтувати точку зору, відповідаючи на питання за схемою:

Позиція: «Я вважаю, що…»

Обгрунтування: «…тому, що…»

Приклад: «…наприклад…»

Висновки: «Отже,…».

Цей метод, наприклад, я використала, вивчаючи повість І.Франка «Захар Беркут». Учням було поставлено питання:

-Чи поділяєте ви позицію тухольської громади щодо самопожертви заради порятунку сусідніх громад?

-Чи Захар Беркут є добрим провідником громади?

Метод «Прес» дає можливість учням навчитися формулювати та висловлювати свою думку аргументовано, чітко, стисло.

Важливими методами і прийомами інтерактивного навчання, які я застосовую, є самостійна робота, проблемні і творчі завдання, запитання учнів до вчителя і навпаки. Хочу зазначити, що використання інтерактивних технологій не є самоціллю, а лише засобом, який сприяє співробітництву на уроці та реалізації проблеми.

Використовуючи традиційні та нетрадиційні форми роботи, застосовуючи інноваційні технології, інтерактивні методи навчання, я побачила певний результат: учні не лише засвоюють матеріал, а й розуміють його, учаться аналізувати, синтезувати, оцінювати, застосовувати. На мою думку, головним джерелом мотивації є інтерес самих учнів.

Дієвість і результативність моєї роботи підтвердили досягнення моїх вихованців, які неодноразово ставали призерами районних олімпіад, конкурсу імені Петра Яцика та інших.

Переможці районної олімпіади :

Тимків Дарина, 10 клас – ІІІ місце (2006-2007н.р.).

Стець Анастасія, 10 клас – ІІ місце (2007-2008н.р.).

Стець Анастасія, 11клас – ІІІ місце (2008-2009н.р.).

Призери конкурсу ім.П.Яцика:

Тимків Дарина, 10 клас – І місце (2006-2007н.р.).

Тимків Дарина, 11 клас – ІІ місце (2007-2008н.р.).

Стець Анастасія, 10 клас – І місце (2007-2008н.р.).

Радовець Ольга, 11 клас – ІІ місце (2007-2008н.р.).

Стець Анастасія, 11 клас – І місце (2008-2009н.р.).

Николишин Владислав, 5 клас – ІІ місце (2013-2014н.р.).

Районний конкурс на кращу казку про шкідливі звички:

Кокет Любов, 5 клас – І місце (2013-2014н.р.).

Районний конкурс пісень на слова Д.Павличка

Карбівник Павло, Школяр Соломія, 11 клас – І місце (2008-2009 н.р.)

У процесі роботи часто виникають труднощі,бо ціла низка аспектів у цій важливій і складній проблемі ще недостатньо вивчена. Зокрема, не визначено нових підходів до створення цілісної системи формування патріотичної  свідомості учнів засобами літератури, не досить повно обґрунтовані психолого-педагогічні умови ефективного формування патріотичних почуттів і переконань, не узагальнено передовий досвід учителів з питань патріотичного виховання учнів засобами художнього слова в умовах української державності. Як засвідчив аналіз науково-методичної літератури, проблема формування патріотичної свідомості засобами літератури досліджена недостатньо.

Сьогодні вчителі відчувають гостру потребу в методичних рекомендаціях, бо ще й тепер патріотичне виховання трактується в дусі радянського, соціалістичного, інтернаціонального. Отже, недостатня теоретична і практична розробленість теми патріотизму, необхідність повнішої реалізації навчально-виховних, пізнавальних та розвивальних можливостей творів української літератури, підвищення рівня патріотичної вихованості дітей зумовила вибір проблеми, над якою я працюю.

«Школа стає справжнім вогнищем культури тільки тоді, коли в ній панує чотири культи: культ Батьківщини, культ людини, культ книги і культ рідного слова», - писав  В. Сухомлинський. Ця думка великого педагога повинна стосуватися не лише змісту програми з української мови та літератури, а й змісту усіх шкільних предметів. Я вважаю, що програми із фахових дисциплін потребують перегляду та вдосконалення. Зокрема, значним підґрунтям патріотичного виховання школярів є введення до програм з літератури у школі письменників, твори яких були з певних причин вилучені з літературного процесу. Їх творча спадщина донесе до майбутніх поколінь українців повну правду про страшну трагедію, пережиту їхнім народом. Література у школі має допомогти учням подолати принизливе почуття національної меншовартості, разом з історією України допомогти повернути їм історичну пам’ять і виплекати природне почуття національної гордості за свою Батьківщину. Щодо змісту мовної освіти, я вважаю необхідним найперше розвивати в учнів культуру мовлення, грамотність, а складну мовознавчу термінологію і поодинокі винятки із правил вивчати лише в старших профільних класах.

У своїй практиці застосовую різні форми, методи, прийоми, засоби навчання, вибираю найефективніший, на мою думку, з огляду на тему та мету уроку, рівень знань учнів, особливості учнівського колективу загалом та індивідуальні можливості окремих школярів зокрема. Використовую освітні інновації, ІКТ, мультимедійні технології, але не вважаю іх панацеєю. Думаю, що варто переглянути і почати впроваджувати в сучасну освіту педагогічний досвід своїх прадідів, свого рідного українського народу. Не гонімося за всім американським чи європейським -  у нас інший менталітет. Прислухаймося до народної мудрості: «Не все золото, що блищить». Я переконана, що вчителеві треба йти в ногу з часом чи навіть на крок швидше, ніж учні, але ми сьогодні не здивуємо наймолодшого школяра комп’ютером, планшетом чи іншою технікою. Натомість, сучасні учні не хочуть іти в театр, не вміють (чи не можуть?) себе там достойно поводити і поважати працю акторів. Під час  цікавої, адаптованої до відповідної вікової категорії екскурсії у музеї учні зайняті грою на телефоні чи на тому ж планшеті…  Щось у нас, мабуть, не так? А в часи Київської Русі наші предки були найосвіченішою нацією в Європі і ділилися своїм досвідом!

Нещодавно я читала уривки з праці В.Пачовського «Школа – мій храм», де автор пише: «Я вступив до школи – неначе до храму, з якого мають вийти апостоли нових державницьких ідей нації. Я йшов на виклади, як ревний священик на Службу Божу, і говорив до учнів усе, наче проповідь на горі. Вони хапали мої слова серед святої тиші – я мав вражіння, що сію золоте зерно в святу землю… Серед праці між молоддю росла моя віра, що ми воскреснемо. Те почування святого звання учителя остало мені на все життя. Я йшов до школи, як до церкви – очистити душу в цілющій криниці». Я щиро заздрю такому вчителеві і дуже співчуваю своїм учням. Бо поки змінюються міністри, програми, поки видаються нікудишні підручники, апробовуються різноманітні методи (котрі за рік-два критикуються), минає час, якого школярам не повернути…

«Посада вчителя набагато вагоміша за найвищу посаду в державі»,- писав Платон. Я усвідомлюю цю відповідальність. І поки державні мужі проведуть справжні якісні реформи в системі освіти, я щодня йду в клас, де мене чекає тридцять молодих громадян моєї України, і маю святий обов’язок, як священик на Службі Божій, засівати добірним зерном їх душі. Сьогодні, у буремний час боротьби за волю і незалежність України, я приймаю як заповіт, як наказ від нашого генія розуму Івана Франка, який прорікав: «Треба витворити з великої етнічної маси українського народу українську націю, суспільний культурний організм, здібний до самостійного культурного і політичного життя, відпорний на асиміляційну роботу інших націй».

Список використаної літератури

1. Антонець М. В. О. Сухомлинський про вікові особливості і громадянське виховання підлітків// Рідна школа - 2007. – № 9. – С.17-19.

2. Бех І.Д. Виховання особистості: Підручник. – К.: Либідь, 2008. -848 с.

3. Бех І.Програма патріотичного виховання дітей та учнівської молоді/ І. 6.                  

Бех, К. Чорна // Шкільний світ.-2007- №13.- С.2-13

4. Дічек Н. Своєрідність концепції виховання громадянина за спадщиною В.О. Сухомлинського// Рідна школа. – 2007. -№9.- С. 14-16.

5. Івашковський В. Виховні засади розвитку особистості патріота України.// Рідна школа. – 2005. - №4. – С.6-38.

6. Коркішко О. Використання педагогічної технології патріотичного виховання в позаурочній роботі сучасної школи// Рідна школа. – 2005. №6. – С.48-59.

7. Магдик О.О. Громадянська освіта в сучасній школі//Виховна робота в школі. – 2005. - №1. – С.25-27.

 8. Національна доктрина розвитку освіти. Освіта України, №33, 2002.

 9. Орлова Н. Формування патріотичних та громадянських почутів учнів (на матеріалі педагогічної спадщини О. Захаренка) // Рідна школа. – 2006. - №3. – С.39-41.

10. Павленко М. «Україна – в кожного своя»: особистісно-зорієнтований підхід у патріотичному вихованні// Поч. шк.. – 2002. - №8- С. 43-45.

11. Петронговський Р.Р. Проблема патріотизму у дітей і молоді та шляхи виховання і історико-педагогічній науці// Історія в середніх і вищих навчальних закладах Укр. – 2006. - №2. – С.2-6.

12. Петронговський Р.Р. Поняття «Патріотизм» у гуманітарних науках// Історія в середніх і вищих навчальних закладах Укр. – 2006. - №1.– С.2-6.

13. Пометун О.І. Пироженко Л.В. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. – Київ: А.С.К.,2006.

 14. Про Концепцію загальної середньої освіти. Середня освіта, №2, 2002.

15. Ступарик Б. Громадянське виховання сучасної молоді// Ступарик Б.М. школі – національне виховання молоді: Вибрані статті. – Івано-Франківськ: Плай, 2005. – С.178-191.

16. Чепіль М. Усвідомлення власної території як підґрунтя патріотизму// Рідна школа. – 2001.- №7. – С.37-40.

17. Шумейко Л. Виховання громадянськості підростаючого покоління як умова формування громадянського суспільства.// Рідна школа. – 2001. - №4 – С.6-10.